РОЗРАХУНОК КОНСТРУКЦІЙ

Розрахункова схема (модель) – ідеалізація конструктивної системи, яка використовується з метою розрахунку, проектування та перевірки. Аналітична модель конструктивної системи, що використовується під час проведення розрахунків будівельних конструкцій. Розрахунки повинні виконуватись з використанням розрахункових аналітичних моделей, що включають усі необхідні змінні. Розрахункові моделі повинні відображати поведінку конструкції з відповідним рівнем точності. Розрахункові моделі також повинні відповідати граничним станам, що розглядаються. Розрахункові моделі повинні базуватися на постійній інженерній теорії та практиці. Якщо потрібно, вони повинні перевірятися експериментальним шляхом.

Згідно з ДБН В.1.2-6
Перша група граничних станів – стани, пов'язані з різними формами втрати, або стани, наближені до втрати несучої здатності чи стійкості конструкцій (елементів) будівельних об'єктів.
Кінцеві граничні стани, які можуть розглядатись як граничні стани першої групи, включають:
- втрату рівноваги конструкцією чи будь-якою її частиною, які розглядають як тверде тіло;
- втрату несучої здатності через надмірні деформації чи осідання ґрунту, перетворення в механізм руйнування чи втрату стійкості конструкцій чи будь-яких їх частин, включаючи опорні конструкції і фундаменти.

Друга група граничних станів – стани, поза якими більше не витримуються зазначені критерії, пов'язані з експлуатацією чи функціями конструкцій (елементів) будівельних об'єктів.

Кінцеві граничні стани, які можуть розглядатись як граничні стани другої групи, включають:
- деформації або прогини, які викликають занепокоєння, перешкоджають ефективному використанню будівельних об'єктів чи призводять до неприйнятних пошкоджень оздоблення або несучих конструкцій;
- вібрації, що викликають у людей відчуття дискомфорту, або спричиняють пошкодження будівельних об'єктів чи обмежують їх функціональну ефективність;
- утворення тріщин та надмірне їх розкриття.

***
Згідно з ДБН В.1.2-14
Перша група містить граничні стани, перехід через які призводить до повної непридатності об'єкта або його елемента до експлуатації і для яких позаграничними станами можуть бути:
- руйнування будь-якого характеру (в'язке, крихке, в результаті втоми);
- втрата стійкості форми;
- втрата стійкості положення;
- перехід у змінну систему;
- якісна зміна конфігурації;
- інші явища, за яких виникає потреба у припиненні експлуатації.

Друга група містить граничні стани, які ускладнюють нормальну експлуатацію об'єкта або зменшують його довговічність порівняно з розрахунковим строком експлуатації і для яких позаграничними станами є:
- надмірні переміщення або повороти деяких точок конструкції;
- недопустимі коливання (надмірні значення амплітуди, частоти, швидкості, прискорення);
- утворення та розкриття тріщин, досягнення ними гранично допустимих значень розкриття чи довжини;
- втрата стійкості форми у вигляді локального деформування або втрати стійкості форми перерізу;
- пошкодження від корозії чи інших видів фізичного зношення, які призводять до необхідності обмеження експлуатації внаслідок зменшення строку експлуатації об'єкта;
- недопустимі втрати тепла через огороджувальні конструкції, що призводить до збільшення матеріальних витрат на експлуатацію будівлі;
- недосягнення елементами будівлі необхідного рівня шумоізоляції.

Граничні стані цієї групи можуть бути пов'язані з порушенням вимог щодо використання об'єкта без обмежень, порушенням вимог щодо рівня комфорту, зручностей персоналу, вимог до зовнішнього вигляду конструкцій. Досягнення граничного стану другої групи класифікується як відмова-перешкода.